У сутінках Рісако, загорнута в довгу сукню, тихо танцює. У повітрі витає меланхолія, пов’язана з кінцем дня, і раптом виникає бажання ніжно притиснутися до когось. У тиші насуваючої темряви вона лагідно запрошує тебе: «Вже темніє, може, підемо додому?»

Рісако розстібає блискавку на грудях, даючи змогу побачити її чорний бюстгальтер. Вона піднімається сходами й дивиться на тебе зверху вниз. Вона нахиляє стегна, не підтягуючи поділ мініспідниці, виставляючи на показ свої невинні форми. Ти затамовуєш подих, перебуваючи на тій ледь помітній межі між тим, що бачиш, і тим, чого не бачиш.

Рісако, одягнена в майку та туфлі на шпильках, сидить на краю стільця, спокусливо звиваючись. Нижня частина її тіла вкрита стрінгами з високим вирізом, що щедро відкривають погляд як спереду, так і ззаду. Коли ви заглядаєте на ліжко крізь балдахін, ніжний схил від округлих сідниць до стегон мучить вас своєю привабливістю.

Рісако, у білому бікіні та коротких шортах, з безтурботною невинністю розмовляє з вами в саду. Коли вона випинає свої пишні груди, водночас вимальовуються витончені лінії її ребер. Вам подобаються контури, що вимальовуються на її прозорій шкірі. Ваш погляд прикутий до межі між цією повнотою та витонченістю.

Серед шуму моря Рісако щось шепоче, дивлячись на горизонт, але слова розносить вітер. Незабаром сонце починає опускатися, і її прекрасна постать забарвлюється у кольори заходу сонця, сяючи яскравим блиском. Можливо, вона просила західне сонце, щоб воно красиво оголило тебе.

Рісако стоїть на веранді в блискучих червоних мікрошортах. Вона демонструє пишні, чітко окреслені вигини від талії до стегон — справжня фігура у формі пляшки «Кока-Коли». Чути спів цикад. «Давай сьогодні не будемо перенапружуватися», — мило каже вона.

Рісако відкриває завісу словами «Гей, гей», заманюючи вас у намет. У своєму безшовній сукні вона стає на четвереньки. Вона стискає руки, і її пишні, спокусливі груди вириваються назовні. Це маленька спокусниця, яка безсоромно демонструє свої чудові форми.

На гірській стежці вздовж струмка ви з Рісако залишаєтеся наодинці. На безлюдній дорозі лунає лише гучне цвіркотіння комах. Вона розслаблена більше, ніж зазвичай, якось беззахисна, ніжно нахиляючи своє тіло ближче до вас. Відстань — майже дотична, але ще не зовсім — повільно скорочується. Ви здивовані, усвідомлюючи, що в неї є й така сторона.

Комплект білизни з одного елемента підкреслює її гнучкі форми. На ліжку Рісако ковзає по шовковисто-гладких простирадлах своїми блискучими вигинами, що простягаються від округлих сідниць аж до кінчиків її шпильок. Ви милуєтеся її фігурою, наче милуєтеся витвором мистецтва.

Рісако, одягнена в мініспідницю та наряд, що оголює живіт, спускається кам’яними сходами і підходить до струмка. Навколо нікого немає. «Ну, я ж мила?» — каже вона з посмішкою, скидаючи спідницю та занурюючи ноги в дзюркотливий струмок. Відчуття холодної води ніжно пробігає по її шкірі.

Приємно лунає шелест струмка. Вона одягнена в купальник незвичайного крою, що оголює нижню частину грудей. Погляд не може відірватися від її круглих білих сідниць. Вона повільно занурюється в річку. Огорнута водяною завісою, вона віддається течії й лагідно погойдується.

Вона з'являється серед кедрів. Сукня-труба, що оголює груди та підкреслює ключиці, оповита привабливою аурою. Рісако лежить на поваленому стовбурі, віддаючись променям сонця, що пробиваються крізь гілки. Ви стоїте на межі між фантазією та реальністю.

Рісако приймає душ у ванній, змочуючи своє негліже. Струмінь води, який вона направляє на свої пишні груди, утворює річку в її декольте, а бурхливий потік води підкреслює її привабливість. Вона сідає білою попою на край ванни, підстрибуючи, наче гумовий м'яч. Ваші почуття підстрибують разом з нею.

«Що, якби Курумі Міядзіма була просто поруч із тобою у твоєму повсякденному житті?» Народжений із цієї простої ідеї, цей цифровий фотоальбом наближає тебе до неї як ніколи раніше. Тепла, привітна мить, помічена в магазині товарів для малювання. Сором'язлива усмішка в художній студії. Тиха, невимушена мить на кухні. Її пустотливе захоплення в саду на заході сонця. Серед цих різних декорацій об'єктив вловлює не Курумі Міядзіму — ґравюр-ідола, а Курумі Міядзіму, наче вона частина твого повсякденного життя. Її чарівливі очі та незборима усмішка лишаються такими ж привабливими, і все ж кожне перегортання сторінки відкриває її нову грань — від природної, неприкритої атмосфери швидкоплинної миті до несподівано зрілих виразів обличчя, від яких завмирає серце. Кожна світлина вловлює іншу грань її чарівності, природно затягуючи тебе все глибше в її світ. Як каже сама Курумі: «Гадаю, це найсправжніша я, якою я будь-коли була на фотозйомці». Цей фотоальбом сповнений невимушеної, справжньої привабливості Курумі Міядзіми такою, якою вона є. Щоразу, коли бачиш її, хочеться побачити знову. Це книга, що вловлює Курумі такою, якою вона є сьогодні, у всій її незборимій притягальності.

Цумугі, беззахисно сидить у кімнаті, одягнена у великий худі з капюшоном. Ви грайливо борсаєтеся на ліжку, і раптом ваше обличчя наближається. Ваші погляди переплітаються, і час зупиняється. Ця крихітна відстань між вами стискає груди зсередини.

Цумугі йде вузькою вуличкою, що викликає ностальгію, у містечку з рибальським портом. Її довга спідниця розвівається на вітрі. Осяяні сонячним світлом, її груди розміром I-cup ніби оживають. Свіжий вітерець, що несе з собою аромат моря, проноситься повз, м’яко розвіваючи її волосся. Солодкий, тривалий аромат доноситься до мене і ніжно торкається мене.